Видатні українці

Доля багатьох видатних українців пов’язувала з Німеччиною

Скоропадський Павло Петроович (3 травня 1873, Вісбаден — 26 квітня 1945, Меттен, Баварія) — український державний, політичний і громадський діяч, військовик.

Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської та Першої світової війни. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один з лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.

Після зречення влади, Скоропадський із родиною перебрався до Берліна, потім до Швейцарії, зрештою оселився в м. Ванзее поблизу Берліна. Протягом 1938—1941 років Скоропадський намагався згуртувати всі українські сили в діаспорі. Він не поділяв надій деяких угруповань емігрантів, що німці відновлять українську державність. На жаль, Павло Скоропадський не встиг у мирний час завершити організаційне та ідеологічне формування «Союзу гетьманців-державників». Наприкінці війни, 16 квітня 1945 року, під час бомбардування англо-американською авіацією станції Платлінг, що поблизу Мюнхена в Баварії, був смертельно поранений. Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року в лікарні монастиря Меттен. Похований у місті Оберстдорфі в родинному склепі Скоропадських.

Полонська-Василенко Наталя Дмитрівна (31 січня 1884, Харків — 8 липня 1973, Дорнштадт) — історик, археолог, архівіст, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України, доктор історичних наук від 1940 р.

Її археографічні студії стали одним із джерел розвитку української історичної науки. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі. У 1945–1972 роках — декан філософічного факультету Українського вільного університету.

В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

 

ВОВК Андрій Михайлович

(02.10.1882-11.02.1969) — генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в еміграції).

Народився в с. Деньги Золотоніського повіту Полтавської губернії. У 1900 р. витримав іспит на звання однорічника 2-го розряду, служив у 174-му піхотному Роменському полку. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1906), вийшов підпоручиком до 129-го піхотного Бессарабського полку (Київ), у складі якого вирушив на Першу світову війну. З 1915 р. — комендант воєнного етапу. З 1916 р. — начальник дільниці військової дороги. Останнє звання у російській армії — капітан.

У 1917 р. був членом Української ради 8-ї російської армії Румунського фронту. З січня 1918 р. — отаман Вільного Козацтва Могилів-Подільського повіту. З березня 1918 р. — Могилів-Подільський повітовий комендант. У листопаді 1918 р. — один із організаторів протигетьманського повстання на Поділлі, у ході якого був схоплений Офіцерськими дружинами та відправлений до Києва, де утримувався на гауптвахті. У ніч з 13 на 14 грудня 1918 р. разом з Юрком Тютюнником та іншими політичними в’язнями організував повстання на гауптвахті в Києві. З 15.12.1918 р. — начальник 3-ї пішої дивізії військ Директорії. 15.01.1919 р. — 02.05.1919 р. — начальник 1-ї дивізії Окремого корпусу Залізнично-Технічних військ Дієвої армії УНР. З 02.05.1919 р. був приділений до Державної інспектури. З 20.08.1919 р. — вартовий отаман Київської групи Дієвої армії УНР. З 28.09.1919 р. — начальник 5-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР. З 14.11.1919 р. — начальник штабу Збірної Київської дивізії Дієвої армії УНР. На цій посаді брав участь у Першому Зимовому поході. З 15.06.1920 р. — помічник начальника 4-ї Київської дивізії Армії УНР. З 25.07.1920 р. — начальник тилу Дієвої армії УНР. У 1921 р. — начальник 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. З 14.11.1921 р. до середини 1922 р. — т. в. о. військового міністра та командарма Армії УНР.

Після ліквідації таборів інтернованих українських вояків жив на еміграції у Польщі та Німеччині.

З 1941 р. — голова Українських громад у Німеччині, брав активну участь у діяльності Спілки українських вояків.

З 1944 р. до 1968 р. був керівником ресорту Військових справ (військовим міністром) Державного центру УНР в екзилі. Помер та похований у Новому Ульмі.
Джерело: https://coollib.com/b/178327/read#t5