Iстoрiя громади

Безпам’ятний – значить ослаблений.
Той, хто не знає, звідки він вийшов,
позбавлений ресурсу психологічної підтримки
– розуміння логіки і змісту власного життя,
і тих подій, які в ньому відбуваються.
О. Забужко

Хто ми?

Доля грає з людьми в цікаві ігри: когось примусово виганяє на чужину, когось не приймає омріяне закордонне «Ельдорадо», когось вітри носять Європою як билинку у полі. Всі ми різні, у нас різні причини бути в Ульмі й різні мотиви тут залишатися або покидати його. Спільною для нас усіх була і залишається та абсолютна цінність, що нас об’єднує – Україна. Для нас це не просто шматок території з носіями паспортів. Це земля наших предків, це наші родичі, кохані, друзі й нащадки, які і складають український народ (Volk) — а мовою нашої традиції, мовою Шевченка це звучить як «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні». Це розкішно точна формула — не як стану, а як континууму, позачасового і позапросторового. «Мертвим» — тому що наші мертві не тільки були колись, в минулому, вони присутні не тільки в нашій пам’яті, а й у нас самих, продовжують через нас, своїх нащадків, діяти в реальному часі. «Живим» —це ми теперішні, а «ненарожденним» — це проективно: нас об’єднує не тільки спільне минуле й спільне теперішнє, а й спільне майбутнє. І останнє, «В Украйні і не в Украйні» — транспросторове: українцем можна бути й поза Україною, в діаспорі, в еміграції, де б ми не були — всі ми щось несемо в собі від цієї протяглої в часі України.

Трохи історії або звідки ми

Історія зав’язків України й Німеччині можна почати від 1088 року, коли відбулася подорож до Києва ірландського монаха з Регенсбургського абатства св. Якова. В «Житії св. Маріанна Скотта», яке було написано в 1180-і роки, говориться:   «Один із братів цієї обителі, чоловік досвідчений і в справах вельми майстерний, ім’ям Маврикій…, по бездоріжжю світу ведений милосердям Святого Духа, прибув до короля Русі. Він отримав від цього короля і від знатних людей найбагатшого міста Києва на сто марок дорогоцінних хутр і, зануривши їх на вози, благополучно дістався з купцями до Регенсбурга: на ці гроші були закінчені будівлі монастиря і дах собору».

Так само в Німеччині вперше чоловік назвав себе українцем. Був це на хто інший, як батько російської прози, емігрант до Росії, нащадок ніжинської старшини Микола Гоголь. 1840 року в червні Микола Гоголь в черговий раз приїхав до Ґрефенбурґа, а звідтіля наприкінці місяця помандрував до Карлсбаду. Там у місцевому санаторії в книзі пацієнтів залишив французькою мовою історичний запис «Nicolas de Gogol – Ukrainien».

Загалом курорти Бадена були популярними серед заможних українців починаючи від 19 століття. Після поразки Центральної Ради та уряду гетьмана Скоропадського багато з українських політичних діячів емігрували до Німеччині. Зокрема сам гетьман очолював Український науковий інститут у Берліні, який проіснував до 1945 р. Цікаво, що сам Гетьман народився в Німеччині (1873, м. Вісбаден) і похований у Німеччині (1945, м. Оберстдорф).

Планета ДІ-ПІ

Перша масова хвиля еміграції Укранців пов’язана з 2-ою світовою війною. В битві двох тоталітарних режимів люди, родини й народи були розкидані вітрами історії по всій Європі. По закінченню війни в окупованій Німеччині опинилася велика кількість Українців. З радянської зони окупація майже всі вони були повернуті (часто примусово) до Радянського союзу й багатьох з них чекала доля «ворогів народу». В зонах окупації західними державами були створені табори переміщених осіб або Табори Ді-Пі (з англ. Displaced Persons, скорочено: D.P., а в трансліті: Ді-Пі). У таких таборах у реквізованих військових казармах, воєнних робітничих оселях, школах тощо, в 1947 перебувало сотні тисяч  українців. Улас Самчук, писав: “Ситуація унікальна… На території Європи Заходу таборує Україна Сходу. Парадокс чи післанництво? Вигнання і кара Божа?. На світовій сцені триває світова гра з її останнім актом – “бути чи не бути”…” За цією грою спостерігали 2 мільйони українців, які опинилися у таборах переміщених осіб після війни на території Німеччини та Австрії. Один з глядачів, український письменник Іван Багряний відгукнувся на ці події своїм нарисом “Чому я не хочу вертати на “родіну?” Сам Іван Багряний опинився в Новому Ульмі й прожив тут до кінця свого життя 1963 року.

Ось, що писали про табори Ульма та Нового Ульма місцеві українські (саме так!) газети:

  • Український самостійник від 5.03.1950 р.18 лютого в Ульмі, в таборі Людендорф-Касерне відбувся черговий з’їзд голів таборових рад і управ таборів американської зони та представників французької і англійської зони з участю 39 делегатів… Як виявилося з доповідей, на 1. лютого ц.р. в усіх трьох зонах Західньої Німеччини перебувало 53889 українців…. За планом ІРО інститутними таборами (для старців і немічних) мають бути Табори Берхтесґаден для інтелігенції – Травнштайн.  Поселенчих таборів (для тих, що лишаються в Німеччині, в тому числі для ДП, що не мають «еліджібіліті») мало б бути в Німеччині 37, з них для українців, яким теоретично обіцяно окремі табори – 6: Ельваґен – для 2470 українців, Ульм-Седанкасерне – для 800 укр., Ульм-Людендорфкасерне – 1690 укр., Ульм-Райнагардкасерне – 1560 укр., Міттельвальд-Єґеркасерне – 2620 укр. Ляйпхайм – для 2160 укр…Українська скитальча громада ДП Табору «Седан-Казерне» в Ульмі, переселена з Реґенсбурґу, переживає від квітня 1949 р. період наважчих утруднень і бідувань. Особливість табору «Седан» в Ульмі в тому, що табір складається частинно з будинків казарми «Седан» і частинно з приватних будинків при Седан-Штрассе. Близько 800 осіб було приміщено в казарми, 900 – у помешканнях при Седан-Штрассе….
  • Український самостійник від 18.11.1951 р.Для переведення першої фази поселення бездежавних чужинців в Баварії будують оселі в таких містах: Амберґ – 376 мешкань, Авґсбург – 256 мешкань, Деґендорф – 58 мешкань, Розентхайм – 294 мешкань, Інґгольштат – 200 мешкань, Новий Ульм – 250 мешкань, Реґенсбург – 210 мешкань і Вайзенбурґ – 52 мешкань. Деякі з них вже готові, і туди перевозять чужинців, що досі мешкали в касарнях. Решта мешкань має бути готова по кінець сього року.

 

Свідчення про табори в Ульмі й новому Ульмі зафікосвані У. Самчуком у книзі «Планета ДІ-ПІ»

  • 16 квітня 1946 року: І ми спокусилися. Таборове начальство не могло цього зрозуміти. Дарма. Ще раз пакуємось, ще раз вантажимось і під вечір, минулого четверга, 11 квітня, на цілу ніч, через Мангайм і Штуттґарт, прямуємо до славного колись Ульму, з якого за останню війну залишилась, як сказав би Котляревський, тільки «скирта гною», в центрі якого одиноко, як перст Божий, височіє знаменна будова знаменного «Мюнстеру», тобто храму винятково клясичної ґотики, здається, XIV століття.
  • О, ще один табір – черга третя. На пригірку, з краєвидом на руїни міста, трьох масивних бльоків, біля тисячки скитальства в кожному. З титулом Baelcke-Kaserne, Romerstrasse…
  • вирядились до Нового Ульму, зараз через Дунай, де розтаборився чималий український табір Reinhardkaserne. О, так. «Запорожець за Дунаєм», але не в Туреччині. І наша історія напевно затямить це місце не менше, ніж те з тим Карасем та його Одаркою….
  • Взагалі ж в таборах, готуються до Великодня, сьогодні Велика п’ятниця, наші церкви повні народу. Після завтра «паска священная», але у нас з Танею нічого святочного… Таня любить і пекти паски, і заставляє мене красити крашанки, але цього року треба буде без цього обійтися….
  • Ми з Танею вийшли на прогулянку до Дунаю. Той самий, той самий. Blaue Donau, «Тихо, тихо Дунай воду несе». Але тут він не синій і не тихий. Гарні здовж берега стежки, зеленава, бистра вода, акації, верби. Освіжаюче дозвілля за розмовами про пережите десь там над Дніпром, чи хоч би навіть десь над Іквою.

Число таборів Ді-пі постійно зменшувалося: з 493 у 1946 до 223 у 1950; у 1956 — 58 вони перестали існувати, а їх мешканців переведено в новозбудовані оселі або приватні помешкання.

Boelcke-Kaserne. Kaserne existiert nicht mehr

Die Kaserne an der Römerstraße wurde 1935 gebaut. Am 14. November 1951 trafen dort die ersten 600 US-amerikanischen Soldaten ein. Die US-Armee nutzte bis Ende 1959 das militärische Areal. Danach waren dort unter anderem folgende Verbände der Bundeswehr stationiert: die Fernmelderegimenter 31 und 32 sowie das Flugabwehrkommando 2. Ende 1993 wurde die Kaserne ausgemustert und später abgerissen. Ein Gebäude existiert noch, dort ist heute ein Revier der Ulmer Polizei. http://usgarnison.de/Garnison%20Ulm%20.html

 

Reinhardt-Kaserne-  Nelson Barracks (Heute Standort von Behörden und Firmen )

Die Kaserne an der Ecke Reuttier Straße/Finninger Straße wurde 1934 gebaut. Nach dem Zweiten Weltkrieg lebten dort Auswanderer und Flüchtlinge. 1951 übernahm die US-Armee die miltärische Anlage, die sie bis Mitte 1991 nutzte. Heute sind in den umgestalteten Unterkunftsgebäuden das Finanzamt und die Polizei. Außerdem die Feuerwehr sowie Gewerbetreibende , der TÜV, Vereine und Kletterer. http://usgarnison.de/garnison%20neu-ulm.html

 

Повоєнне культурне життя

Зі свідчень Самчука:

  • сюди занесено нашу історію в досить солідній дозі і не конче з нашої свобідної волі. Сюди зведено нащадків половчан нашої Полтавщини, нащадків полян нашої Київщини, нащадків дулібів нашої Волині, нащадків тиверців нашої Галичини, а сказати по правді, тут були заступлені всі землі, скитів, сарматів, булгарів, аварів, половців, хозарів, бесів, костробоків, карпів, атів і т.д., і т.д., що пересипались у славян, стали русинами, а тепер ось заманулось їм звати себе україніянами. Несамовитий коктейль. Злиття крови, якого не знає світ. Юшка всіх зел, горох з капустою, турецький перець і полтавські галушки, а в тому не диво, що головна їх їжа зветься борщ, головний їх танець гопак.
  • Цими днями у нашому таборі бушує театр Блавацького. Учора ми були на «Жайворонку» Легара, сьогодні йде те саме, завтра «Мина Мазайло». Всі дні тісно, щедро заповнені.
  • Перший з’їзд журналістів. Новий Ульм, з його «Райнгард Казерне», запишеться в аннали історії нашого скитальства, як те місце, де це сворідне дійство відбулося. Перший з’їзд українських журналістів. Присутніх понад вісімдесят прізвищ цього звання, плюс ще стільки гостей, між якими бачимо чимало знаних імен нашого політично-громадського світу.
  • Сьогодні також у нас побували Багряний, Підгайний, Дацько, Полтава. Їздили на змагання дружин футболу – «Україна» контра Спортовий клюб Ульму. Вислід 2-6 в нашу користь.

Історія цього клубу хоч коротка, але яскрава. ФК «Україна» — українське спортивне товариство з німецького міста Ульм заснували брати Скоцені в липні 1945 року в Зальцбурзі в Австрії, щоб продовжувати традицію знаного СТ «Україна» із Львова. В березні 1946 р. спортсмени переїхали з ланковим Ярославом Чолієм і організаційним референтом Богданом Прудиусом до американської зони Німеччини і оселилися в таборі Ульм над Дунаєм. Після серії перемог над дружинами німецької ляндесліги в американській зоні і після перемог на виїздах до англійської і, головно, до французької зон, клуб влаштував змагання з командами першої німецької ліги (південної «Оберліги»). 5 червня 1946 у місті Ульм перед 15 тисячами вболівальників перемогли 5:0 колишніх чемпіонів Німеччини «Баварією» з Мюнхену (реванш у Мюнхені завершився нічиєю 1:1). Після вильоту «Фенікса» з «Оберліги» і виїзді Скоценів до Бельгії, восени 1947 року гравці перейшли до українських товариств, спершу до «Дністра» в Штуттґарті, а після його ліквідації в 1948 р. — переважно до «Беркута» (Новий Ульм).

Вже 1945 року в Ульмі організується видавництво з огненосною назвою «Прометей», під керівництвом Р. Пладійчука та Іваницького, також почала виходити газета «Українські вісті». Саме в цьому видавництві 1947 року вийшов знаменитий роман І. Багряного «Тигролови».

Але головним внеском повоєнної діаспори в українську культуру є безперечно «Мистецький Український Рух» – організація українських письменників, які проживали в таборах для переміщених осіб у німецькій еміграції в 40-ві роки XX. 25 вересня 1945 р. було вироблено і підписано декларацію МУРу. В ній було проголошено основні засади творчості руху: «Час ставив і ставить перед українським мистецтвом те завдання, до якого воно покликане: у високомистецькій, досконалій формі служити своєму народові і тим самим завоювати собі голос та авторитет у світовому мистецтві. Відкидаючи все мистецьки недолуге та ідейно вороже українському народові, українські митці об’єднуються для того, щоб у товариській співпраці змагати до вершин справжнього і поважного мистецтва. Це об’єднання українських митців на еміґрації відкрите для всіх діячів слова, пензля, сцени, які пишуть на своєму прапорі гасло досконалого, ідейно й формально зрілого і вічно шукаючого мистецтва.»

МУР опублікував ряд збірок творів своїх членів, один альманах та декілька видань в серії Мала бібліотека МУРу в видавництві Прометей. У другій половині 1947 року з’явився місячник «Арка» за редакцією В. Домонтовича, а від січня 1948  р. — Юрія Шереха.
15-16 березня 1947  р. відбувся ІІ-ий з’їзд МУРу в Ульмі. Обрано нове правління на чолі з Уласом Самчуком, заступника голови Юрія Шереха, членів Бориса Подоляка, Юрія Дивнича, Святослава Гординського, Юрія Косача, кандидатів Володимира Державина, Яра Славутича. Доповіді: «Року Божого 1946» Юрія Шереха (надрукована в «Арці»), «Наша літературна проза 1946 — початку 1947 року» Володимира Державина, «Обрії нової драми» Юрія Косача (про проблеми західно-європейської та української драми).

Обов’язок української громади перед історією – піклуватися про поховання видатних людей в незалежності від зовнішніх обставин: І. Багряного (Ной Ульм), С. Мудрика (Ной Ульм), Н. Полонської-Василенко (м. Дорнштадт), П. Скоропадського (м. Оберстдорф).

Волонтерська допомога

2014 року Німеччина прийняла на лікування декілька поранених на Майдані Незалежності протестувальників. Частину поранених розмістили в Bundeswehrkrankenhaus Ulm. Від 2014 року діє програма допомоги країн НАТО у лікуванні поранених українських військовослужбовців.

Весь цей час українці Ульму та навколишніх міст допомагають, навідують, надають поради й консультування, готують смачну українську їжу, вирішують тисячі побутових проблем наших воїнів.

Мета громади

Усвідомлюючи себе невід’ємною частиною українського народу, розуміючи свою належність до мільйонів співвітчизників по всьому світу, українці Ульму об’єднуються в традиційну українську спільність – Громаду. Така спільність закладена в основі нашої людської природи й національного характеру. Людина не може жити одноосібно, а пориваючи зі своїм походженням вона позбавляє себе духовного фундаменту й втрачає у внутрішній силі. Ми не хочемо відокремлюватися від німецького суспільства. Ні, ми прагнемо стати його повноцінними учасниками, але при тому зберегти й розвивати свою українську спадщину. В кожному українцеві ми бачимо брата/сестру/друга. Нас так навчено: «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!». Реалізуємо це покликання у різних формах:

  • Обмін порадами практичного характеру: найкращі перевізники, перукарі, лікарі, тощо.
  • Консультації й обмін досвідом: особливості німецького законодавства для українців, спілкування з німецькими й українським державними органами, страховиками, банками для того, щоб вчитися на чужих помилках.
  • Бізнесові пропозиції: пошуки роботи, автомобілів, техніки, житла, тощо.
  • Взаємодопомога в побутових справах й обмін послугами.
  • Організація спільного дозвілля: святкування традиційних свят, грилі, спортивні заходи і т.д.
  • Життя як релігійної громади.
  • Освіта й культурне життя: постійне самовдосконалення в українській мові, історії. Пізнання й поширення досягнень української культури.
  • Репрезентація українського народу в Німеччині: участь в міжнародних зустрічах, святкуваннях, дискусія, коментарі медіа, тощо.
  • Зв’язки з Україною: організація екскурсій, поїздок, дитячих таборів, спонсорська допомога.
  • Волонтерська допомога: опікування українськими військовими в Німеччині, допомога їх родинам, організація гуманітарної допомоги.